Історія школи

Школа №10 має давню й цікаву історію створення. Але ж яким чином у Дрогобицькому передмісті Задвірна з’явилася школа?

Десь у середині XVIII ст. споруджено церкву св. Петра і св. Павла. Ченці василіани при церкві відкрили невелику навчальню, тобто монастирських школу – прогімназю, де навчали дітей читати, писати, основ латини, християнського поводження.

Так маленьку школу поступово було реорганізовано в гім­назію, однак у 1784 р. австрійський уряд її ліквідував. Очевидно, це було вчинено на підставі цісарського закону 1774 р. про обов’язкове встановлення трьох родів народних шкіл: парафі­яльних однокласових, головно по селах; тривіальних, тобто трикласових (у малих містечках) та нормальних, чотирикласових у містах.

Власне таким чином у Дрогобичі з’явилася 4-класна народна чоловіча школа, а в 1878 р. – постала «предтеча» сьогоднішньої ЗОШ №10 – змішана школа у передмісті Дрогобича – Задвірній.

За свідченнями мешканців міста, учні до школи ходили з 6-річного віку, як правило, це були діти із небагатих ремісницьких родин. Окремо існували класи для хлопчиків і дівчаток. У школі панувала дисципліна та цілковита покора вчителям. Щодня до школи приходив священик і навчав дітей основ релігії та християнської поведінки. Священики-учителі з церкви Спаса мешкали в монастирі при церкві Святої Трійці. Щонеділі діти з учителями й батьками відвідували відправу Святої літургії. У класах навчалося по 20-25 дітей.

Польська шляхта не вітала розвиток українського шкільництва, перешкоджаючи організації народних шкіл і вживаючи при тому різних засобів. А якщо це було неможливо, то вимагала, щоб на­вчання у школі відбувалося виключно польською мовою.

Однак у місті активно діяло українське товариство «Рідна школа », яке основним завданням мало бодай на платній основі у приватних класах навчати дітей місцевих українців. Батьки платили по 10 золотих щомісячно; для маломаєтних родин чи для успішних учнів робилися певні промоції в оплаті. Нестача коштів покривалась внесками, відрахуванням від прибутків українських установ, духовенства.

Приватних шкіл було дві – ім. Т. Шевченка, що на вулиці Стрийській біля церкви Спаса та ім. І. Франка на вул. Зварицькій.

Школа на вулиці Стрийській мала всього 7 класів, із яких два початкових містились у парафіяльному приміщенні, решта – у Народному домі. Курс катехизму в школі читав Северин Сапрун, викладачами були також професор музики Богдан П’юрко та Михайло Іваненко, із 1930 року тут читали лекції Наталка Кумицька, Степан Огородник, Марія Покотило. Школа працювала у дві зміни. Учні 1-4 класів цієї школи вивчали українську мову та літературу, арифметику, польську мову, вивчалися природничі науки, релігія, німецька мова, малювання, співи, праця та ремесла. Щодня учні мали 4-5 лекцій, одне заняття тривало 45 хвилин. У класах навчалося по 20-25 дітей, спеціальної навчальної форми чи одягу вони не мали. Учні вітали вчителів шанобливим привітанням, зверталися до них «прошу пана» , «пане професоре», «пане директоре».

У різний час тут працювали Степан Гаврищук, Михайло Дворян, Магдалина Созанська, Катерина Миколайська, Магдалина Воробець, Марія Кіцила, Марія Гавдяк, Іван Василенка, Василь Ліщинський та інші.

Школа продовжувала діяти і в часи совєцької окупації, лише напрями та методи викладання, звичайно, суттєво різнилися. Так, у 1951 р. директором працював п. Городиський, у 1953 р. – п. Траскавський, у 1956 р. – Гахова Клавдія Миколаївна. На початку 1959 р. приміщення газової контори віддали під навчальний корпус школи №10. Тут навчалися учні початкових класів та проходили уроки праці школярі старших класів. У 1960 р. у приміщенні сталася пожежа через самозагорання електроплити у кімнаті медпункту. Учнів тимчасово перевили у школу №4 у другу зміну, але за рік зробили ремонт, і в новому навчальному році знову тут лунали дитячі голоси.

У 1963 році церкву Спаса за тодішніми «кагебістськими» методами відібрали у віруючих і перебудували під школу. Відтоді церква-школа почала існувати як жива пам’ятка української історії.